У разі застосування вибухових свердловин, що встановлюються окремо від поглинаючих, їх занурення в ґрунт проводити: при вибухових трубах, що не мають розширення знизу за допомогою віброзанурювачів (наприклад, ВПП-2А та ін) та самохідного повноповоротного крана з відповідними розмірами вильоту стріли та вантажопідйомністю (наприклад , самохідні 16-тонні крани на гусеничному (Е-801) або пневматичному (К-161) ходу) зі стрілою вильотом 17 м, що забезпечують віброзанурення
і подальше вібровисмикування вибухових труб за допомогою підвішеного до стріли віброзанурювача ВПП-2А або інших аналогічних механізмів; за допомогою підмивання водою; при вибухових трубах, що мають розширення в нижній частині, їх установку можна проводити в свердловинах, що виготовляють буріння або спрощені способи за допомогою гідробуріння. Вибухові роботи виконуються відразу після замочування. З досвіду встановлено, що розрив між закінченням замочування і вибухами становить 3-6 год залежно від розмірів захватки.

За цей час розбирають трубопроводи, заряджають та тампонують свердловини, нівелюють поверхневі та глибинні марки.

Перед опусканням заряду в свердловину необхідно перевірити прохідність заряду вибуховою трубою, шляхом опускання вантажу розмірами на кілька міліметрів більше діаметра упакованого заряду. Заряди водостійкого ВР опускають у нижню частину герметично закритих знизу вибухових труб у стандартній упаковці (наприклад, ПН-А6-ЖВ) діаметром 90+10 мм, довжиною 500+20 мм і вагою 3,25+0,15 кг або спеціально зшитих з щільної тканини довгастих (циліндричної форми) мішечках, діаметр яких повинен бути на 15-20 мм меншим за bhvtренний діаметр вибухових труб.

Упаковані заряди опускають у свердловини на шпагаті.

Опускати заряди на шнурах, що детонують, або проводах, що йдуть до детонаторів, категорично забороняється.